25 січня 1944 року. Історія і пам’ять.
    6 років і один день… З 1 вересня 1939  по 2 вересня 1945 року тривала Друга світова війна. І майже три роки, з липня 1941 року по січень 1944 року, село Телепине перебувало в окупації.

   Фашисти організували комендатуру, підібрали поліцаїв, старосту, колгоспи перетворили в громадські  двори, а в приміщенні школи розмістили госпіталь та конюшні. 
Що таке „новий порядок” населення дізналось, коли комендантом став німець Фріц. Під його наглядом селяни коровами орали поля, копали окопи і протитанкові рови. Якщо фашистам здавалося, що робота була виконана неякісно – селян нещадно били нагаями. 
Особливо тяжким життя було в тих сім’ях, чиї батьки, сини, чоловіки воювали  на фронті. Народ голодував. Вирощене збіжжя, а з 1942 року молодь і доросле працездатне населення відправляли до Німеччини.
   Мешканці села з нетерпінням чекали довгожданого визволення від фашистського ярма. 25 січня 1944 року о 7 годині 30 хвилин ранку по селу, де ще були німці, артилерія відкрила нищівний вогонь. Розпочалася операція з визволення села Телепине. 
Протягом дня важкі бої вели війська Другого Українського Фронту, 20-го Гвардійського корпусу під командуванням генерал-майора Миколи Івановича Бірюкова: 7-ма гвардійська повітряно-десантна дивізія, 62-га Гвардійська Стрілецька дивізія, 5-а Гвардійська повітряно-десантна дивізія. Під їх натиском  перелякані, змучені окупанти відступили. Увечері цього ж дня село зайняли війська Червоної Армії. 
   В результаті важких боїв близько 200 хат було спалено, пошкоджено школу і колгоспні будівлі, за визволення села віддали свої життя 34 воїни.
   Ми пам’ятаємо, що 
• 491 наш односельчанин захищав Батьківщину;
• 285 нагороджено орденами та медалями;
• 231 загинули на фронтах Другої світової війни.
  Саме тому, в центрі села, шумить, посаджена солдатськими вдовами та учнями місцевої школи, березова алея, а на меморіальній дошці обеліска викарбувані імена тих, хто не повернувся з війни до рідного порогу.