Мета: виховувати в учнів почуття патріотизму, гордості за історичне минуле і сьогодення рідного краю, його людей і духовні надбання.
Обладнання: книжкова виставка «Книги, що розкажуть про Велику Вітчизняну війну», відеоролик пісні «Степом, степом…», презентація.
Слайд 1. Бібліотекар. Якщо ви уважно читаєте періодичні видання, то напевне помітили, що зараз в них особливо багато публікацій про Велику Вітчизняну війну (демонстрація статей, аналіз книжкової виставки).
Слайд 2. Майже 70 років миру на нашій землі не загоїли ран Великої Вітчизняної війни, в серцях тих, хто жив у той страшний час. Розповіді, спогади фільми про війну тривожать і нас, післявоєнне покоління, бо лихо це не обминуло жодної української родини, бо знову кровоточать рани України.
З перших днів Другої світової війни (1939-1945рр) пішов на фронт мій дід Омельченко Ілля Федорович. Воював так, що заслужив звання лейтенанта, та з війни не повернувся, загинув. Ім’я його, викарбуване на меморіальній дошці обеліска в центрі села, звучить кожного року 9 травня на урочистому мітингу в День пам’яті і примирення, в День Перемоги. Його спокій і спокій його бойових побратимів оберігає солдат, що низько схилив голову над могилою, та пам’ять вдячних односельчан.
Війна це кров, смерть, голод, тяжка праця. Полум’ям Другої світової війни Україна була охоплена 1225 нескінченних днів і ночей. 28 жовтня 1944 р., останній гітлерівський солдат залишив українську землю. Кожного року в цей день ми відзначаємо річницю визволення України від фашистських загарбників.
Слайд 3. Пам’ятайте, що
• 491 наш односельчанин захищав Батьківщину
• 231 загинув на фронтах Великої Вітчизняної війни;
• 285 нагороджено орденами та медалями.
Під час запеклих боїв за визволення села загинули 34 воїни! Село Телепине Кам’янського району Черкаської області було звільнене 25 січня 1944 року.
Слайд 4. Український поет і письменник Микола Негода (09.01.1928-11.09.2008) народився 9 січня 1928 року в селі Бузукові Черкаського району тодішньої Київської, нині Черкаської області. Пережив голодомор 1932-1933 років і Велику Вітчизняну війну (був зв'язковим антифашистського підпілля, бійцем 2-ої роти Холодноярського партизанського загону під командуванням П. Дубового). По війні навчався в Київськму університеті, хоч атестат про середню освіту здобув, склавши екзамени екстерном, працював у редакціях черкаської та смілянської районних газет, очолював обласну організацію Спілки письменників України.
Визначальною рисою його творчості була актуальність та злободенність. Автор 12 збірок віршів, багатьох прозаїчніх творів, лауреат літературної премії «Берег надії» імені В.Симоненка завжди оперативно, гостро і талановито реагував на події минулого і сучасності.
Слайд 5. Вершиною творчості Миколи Негоди є твір «Степом, степом...», який поклав на музику композитор Анатолій Пашкевич.
Проект «Історія створення пісні».
Слайд 6. Зустріч Поет-черкащанин Микола Негода приїхав до Золотоноші, щоб обговорити з керівником Черкаського народного хору урочистий номер до концертної програми на честь чергової річниці Жовтневої революції.
Поки спілкувалися, хтось у сусідньому номері грав на акордеоні - кілька тактів мусолить і мусолить...
- «Хто це там скрипить за стіною?» - поцікавився.
- «Та є у нас тут один такий, Пашкевич!» - відповів Володимир Конощенко (тоді худкер хору). - Працювати з ним навіть не пробуйте — не вийде нічого: важка людина...
Микола Тодосійович все-таки попросив покликати. Молодий, 28-річний Пашкевич, вбіг поправляючи пальцем окуляри на переніссі. Так вони познайомилися. Поговорили по справі. Між Негодою і Пашкевичем одразу з'явилась якась ніби електрична дуга — спалах і вогонь взаєморозуміння.
Працювали до ночі... Те, що ми написали з тобою сьогодні хоч і потрібне,
але минуще, — зітхнув Микола Тодосійович. — Створімо щось таке, щоб воно злетіло над буденністю. А що то ти там награвав за стіною?
Слайд 7. Задум. «Якось під час гастролей нам розказали, - почав розповідь Анатолій, - що на сільське кладовище, до братської могили, щонеділі приїжджає вже старенька жінка. Ми відвідали могилу вже на схилі дня. На фоні кривавої заграви над могилою полеглих воїнів стояла і гірко плакала жінка. Вона розповіла, що приїжджає сюди з іншої області. Згадала, як на початку війни працювала в полі, а односельчани їхали машиною на фронт. В тій машині був і її син: вискочив на якусь мить попрощатися... і все! Після війни чекала, сподівалася... Та марно! Не повернувся єдиний син, загинув.
Для матері, біля могили, ми заспівали кілька пісень. Але відчували, що тієї пісні, яка б висловила пекучий біль і скорботу усіх матерів нашого багатостраждального народу, в нас нема.
От і мучить мене цей борг перед матерями.
Слайд 8. Народження пісні. Повернувшись у свій номер, М.Негода сів до столу. На папері з'являлись слово за словом суворі, виважені рядки, які міг написати тільки той, хто сам пройшов крізь нещадний вогонь війни. Через годину чи дві він постукав у двері Пашкевичу… Він відразу узяв до рук баян і тихо заспівав:
Степом, степом...
Потім переписав вірші на чистий аркуш (завжди так робив - кожен текст власноручно переписував)...
Десь через тиждень дзвонить: зайди, послухай!
Слайд 9. Соліст. Призначалася пісня «Степом, степом» для хорового виконання. Спочатку солістом хотіли визначити чоловіка-баса і навіть пробували такий варіант... та коли заспівала Ольга Павловська стало зрозумілим, що ця пісня саме для жіночого голосу!
Зі спогадів Ольги Павловської.
«Автори розраховували, що пісня буде призначена для чоловічого хору із солістом. А я послухала і почала переконувати: це для жіночого голосу, це ж плач за полеглими у війні! Навряд чи якусь українську сім'ю смерть обминула стороною. З далекого дитинства пам'ятаю страшну похоронку в нашій родині. І мені хотілося спробувати виконати саме цю пісню. Йдучи у відпустку влітку 1966-го, я одержала від Пашкевича ноти. У дорозі не могла відірватися від них. Приїхала до мами в Лебединець — там і почалася робота над піснею. Мама була першою слухачкою. Коли я заспівала, — вона заплакала... Хоч би куди їхали потім із хором — а наш Черкаський хор об'їздив весь Радянський Союз, — пісня була нашою своєрідною візитною карткою».
Коли заспівала Ольга Павловська і підхопив хор - аж мурашки поповзли по спині, волосся на голові дибки стало! Відразу стало зрозуміло, що народилася велика пісня, яка нікого не залишить байдужим.
Вперше виконали пісню на жовтневі свята 1966-го у сесійному залі Черкаської обласної ради. Перші секунди — тиша, мовчання. Потім - оплески, котрі не припинялися кілька хвилин. Довелося повторювати!
Пісня-реквієм «Степом, степом...» буквально потрясла Україну. Військова тема і ній поєдналася з темою любові до рідної землі.
Слайд10. «Степом, степом» - нині цих двох слів досить, і щоб збудити в уяві образ укритого димами степу, нереально безмежної площини, яку можна побачити в глибинах за «Царем-колосом» на картині Катерини Білокур. За всієї своєї скорботи пісня сприймається як життєстверджуючий гімн, за всієї величавості - як особиста печаль...»
Слайд 11. Гастролі. Після першого гучного успіху пісні «Степом, степом» були гастролі, концерти. Після гастролей Міністр культури УРСР підписав наказ про призначення молодого композитора Анатолія Пашкевича художнім керівником і головним диригентом Черкаського хору.
Слайд 12. Визнання. Російський письменник Віктор Петрович Астаф’єв вважав «Україну своєю другою батьківщиною». Тут він воював, двічі брав участь у форсуванні Дніпра, був тяжко поранений у Корсунь-Шевченківській битві, а перебуваючи в госпіталі біля Жмеринки, познайомився з медсестрою Марією Семенівною, яка стала його дружиною, другом і помічницею. «Є дві українські пісні, якими я особливо дорожу, - говорив письменник, - часто слухаю і завжди плачу: це пісня на слова великого Тараса Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий» і пісня поета Миколи Негоди й композитора Анатолія Пашкевича «Степом, степом...» у виконанні співачки Ольги Павловської. Велика пісня, великий поет і велика співачка…»
В Інтернеті на одному з донецьких сайтів російськомовна жителька розмірковує: «Скільки було в житті надзвичайних зустрічей, але особливе місце, звісно ж належить пісні-криниці з якої ніколи не напитися вдосталь…»
Слайд 13. Постскриптуми до доль.
Микола Тодосійович Негода.
Не навтішався волею,
Не переслухав юрму...
Все, що відведено долею,
З вдячністю, земле, прийму.
Візьмеш мене до себе
В лоно своє земне,
Тільки б не вмовкнув щебет,
Коли вже не стане мене...
11 вересня на 81-му році життя помер автор славнозвісної пісні «Степом, степом...» - Микола Негода. Поет помер, а пісня живе. І житиме доти, доки люди пам'ятатимуть, скільки лиха й горя завдала війна, котра забрала назавжди синів, які не повернулися з фронтів Другої світової, від матерів... Пісня-реквієм, пісня-пам'ять, пісня-серце... Пісня «надиктована самою Україною».
А 19 березня 2011р. відбулася презентація нової книги «Наш Микола Негода. Спогади», приуроченої до річниці з дня смерті знаного митця. (показати книгу).
Слайд 14. Анатолій Максимович Пашкевич (1938—2005). Творчість композитора Анатолія Пашкевича немов дихає повітрям українських степів і мальовничих сіл... Пісняр, автор понад 200 пісень, багато з яких увійшли до золотого фонду, створив справжні шедеври — «Хата моя, біла хата», «Виростеш ти, сину», «Ой ти, ніченько», «Мамина вишня», легендарну пісню «Степом, степом...» (текст Миколи Негоди, найвідоміша виконавиця - Ольга Павловська з Черкаського народного хору).
Народився 1938 року в селі Довбиш на Житомирщині, закінчив семирічку, працював слюсарем на порцеляновому заводі, служив на Північному флоті. Композитор-самоук і, на думку спеціалістів, неперевершений методист, фактично не маючи спеціальної музичної освіти, /навчався лише на музичних курсах з гармонії при Всесоюзному будинку народної творчості в Москві/ тривалий час працював і очолював самодіяльний хоровий колектив «Льонок», Черкаський народний хор. В останні роки талановитий композитор жив і працював у Черкасах.. 8 січня 2005 року автор «Степом...» похований на старовинному черкаському кладовищі неподалік могили поета Василя Симоненка.
Слайд 15. Ольга Петрівна Павловська — народна артистка України, солістка Черкаського хору, неперевершена виконавиця пісні «Степом, степом...» і багатьох інших пісень народилася 1939 року в селі Лебединець на Житомирщині. Працювала в ансамблі «Льонок», Волозькому народному хорі, з 1965 року в Черкаському народному хорі. Була надзвичайно дисциплінованою. Ніколи не пропускала репетицій, навіть якщо хворіла. Доля не подарувала їй щастя материнства...Тож всю свою любов віддавала пісні. Не стало народної співачки 14 грудня 2002 року. Похована на тому ж кладовищі, що й Анатолій Пашкевич...
Пісня «Степом, степом…» сл. М.Негоди, муз . А Пашкевича
https://www.youtube.com/watch?v=YBtSiuildPk
Слайд 16. 70-ті роки пісню «Степом, степом» Микола Глазков переклав російською мовою. ЇЇ ввели в навчальні програми шкіл... Західної Німеччини. В серпні 1968-го в Празі пісня-реквієм важким смутком звучала з вуличних динаміків, нагадуючи про сльози матерів, які вічно чекають своїх синів.
Ця пісня звучить біля братських могил у День пам’яті та примирення та День перемоги, на урочистих лінійках і випускних вечорах у школах України, нагадуючи нині сущим про те, що кожен 5-й українець загинув в роки Великої вітчизняної війни, віддав найцінніше, своє життя, за нас, своїх дітей, онуків, правників. Представники України одержали 2,5 млн. орденів та медалей, 2072 українці – мають звання Героя Радянського Союзу, 32 – двічі, а льотчик Іван Кожедуб – удостоєний його тричі.
Слайд 17. В жительки нашого села Г.С.Кулиги було четверо дітей - три сини і донька. Гордилася мати синами - здорові, вродливі, до всякого діла гожі. Та почалася війна, майже одночасно всіх трьох з двору виряджала, чекала листів і синів додому після перемоги. Та не судилось братам Роману, Степану, Василю повернутись до рідної домівки, полягли всі в 1944 році.
Летіли роки. Вже й похоронки пожовтіли від часу, а мати все чекала. Щодня вдивлялася в дорогу, що вела до села, котрий перший повертатиметься додому. Не прийшли, не повернулися.
Учень читає вірш Д. Кононенка „Ордени".
Тиха, замріяна хата,
Зорять портрети з стіни...
Горем ізранена мати
Держить в руках ордени.
Троє синів було в неї
Люди казали: орли!
Грім покотивсь над землею,
Хлопці у військо пішли.
Бились хоробро з ордою
На Придніпров'ї в бою
Впали безсмертям героїв
За Батьківщину свою.
Мати не вірить, чекає:
Прийдуть додому сини.
Йде за село, виглядає
І береже ордени.
Роман Йосипович, Степан Йосипович, Василь Йосипович Кулиги дивляться на нас з фотографій неначе живі (хвилина мовчання).
Слайд 18. Український кризовий медіацентр спільно з Українським інститутом національної пам’яті та Адміністрацією Президента України у 2015 році напередодні Дня пам’яті та примирення та Дня перемоги над нацизмом запустили сайт «Поле пам’яті» (flowersofmemory.org), на якому кожен може вшанувати пам’ять про близьких людей, які загинули під час Другої світової війни.
На віртуальному «Полі скорботи» можна «посадити» червоний мак на згадку про людину, яка загинула під час війни, брала участь у бойових діях, пережила окупацію, працювала в тилу – тобто про будь-кого, кого торкнулася Друга світова війна. Автори ініціативи пропонують розмістити ім’я, прізвище та інформацію про цю особу.
Слайд 19 …Швидко, мов весняні струмки, збігають роки, квітнуть дерева, половіють жита, приходять у світ нові покоління. Але не старіє, не зникає пам'ять. Вона живе у спогадах ветерана, в суворому монументі в центрі села, пильно дивиться на нас в залах музеїв з пожовтілих фотографій, говорить сторінками книг, як свідок грізних років. Її мужню і величну, надійно оберігає народ, передаючи, як святиню, у спадщину поколінням.
Немає коментарів:
Дописати коментар